Goran Bregovic feat. Eugene Hütz (of Gogol Bordello) - Be That Man

Chicholina Sound Machine - 2011

Chicholina Sound Machine - Tropical Punk Crew

Biography: The motto of the group is : « Chicholina Sound Machine is our name, tropical punk is our game, and we don't like to play by the rules. »

The group comes straight from Brooklyn, the New York to the world, their mission is to convert every listener to our tropical punk bing bang : not to mention a « «Yalla yalla yalla ! » an « oom-pah-pah » and a sound that you won’t want to take sitting down.

Their « green card nation sound » is a reflection of their struggle to survive in the wonderworld full of policies and politics. The musicians of the group are among those that dare  to swim upstream : melting beaurocratic melodies and working class rhythms.

Artists We Also Like:  Django Reinhardt, Gogol Bordello, Flogging Molly, Manu Chao, Chico Trujillo,Kortatu, Fermin Muguruza, Ray Charles Andres Landero

Members of the Tropical Punk Crew are: 

Accordeon/Vocals: Kate Dunphy

Bass/Vocals: Pedro Erazo

Drums: Chirstobal Miranda Hidalgo

Guitar/Vocals: Sebastien Fruit

Place: Brooklyn, NY, the USA

Record label: Extra Estrada Records (extra-estrada.com)

Perkalaba feat. Eugene Hutz (Gogol Bordello) - Didoborodaty (official video)

Chicholina Sound Machine. Took My $

chicholina sound machine ''don't want you no more'' mano negra tribute.

Chicholina Sound Machine-2011

Gogol Bordello - Song of Odessa

Perkalaba - Dido new album

Галицький Кореспондент vs Perkalaba

ПЕРКАЛАБА: «Найкращий допінг – чисте серце» | Галицький Кореспондент

У четвер, 1 грудня, Оркестр Радості і Щастя "Перкалаба" презентувала свій новий альбом "Дідо". Ось що вже пишуть про альбом музичні критики: «Те, чим оперує у своїй творчості синдикат «Перкалаба», не може просто вміститись у класичні рамки музичного розуміння. Адже професійність, потужний кач, зіграність та інші речі є важливими, але не первинними у сучасному мистецтві. Важлива ідея як механізм того чи іншого професіоналізму. Бо руками у музиці рухає голова і гаряче серце. Цілком зрозуміло і те, що за довгою історією і дискографією найпомітніше у «Перкалаби» видно її прогрес від українського масштабу до відомого європейського колективу. Саме цю думку і підтверджує новий альбом під назвою «Дідо».

З особливостей диску - присутність на ньому багатьох спільних треків з відомими музикантами. Серед них - українські етно-зірки «ДахаБраха», вокаліст німецького гурту «RotFront» Юрій Гуржі і навіть Євген Гудзь з легендарного гурту «Gogol Bordello». Також на платівці можна знайти і кавери-респекти Кузі («Було Не Любити») і героям російського андеграунду «НОМ» («Любовь инженера»).

«Галицький кореспондент» зустрівся з «Перкалабою» перед презентацією альбому в Києві.

- Інформація про новий альбом «Дідо» вже зчинила фурор в Інтернеті через запрошених артистів - «Гоголь Борделло» (Нью-Йорк), «РотФронт» (Берлін), НОМ (Санкт-Петербург), «ДахаБраха» (Київ). Як вам вдалось це зробити і чим зумовлений саме такий добір учасників?

Всі ці артисти є нашими друзями, вони з радістю відгукнулись на пропозицію взяти участь у нашому альбомі. Музичні критики, яким ми дали «Дідо» на тест-прослуховування, відзначили одну з особливостей - кінематографічність нового матеріалу. Так що всіх учасників можна назвати виконавцями певних ролей, причому всі зіграли головних персонажів. До речі, один із треків взяли в американсько-німецький фільм, прем'єра якого відбудеться в Берліні 29 березня наступного року. «Перкалаба» вже запрошена грати там.

- Музиканти, які долучилися до нового альбому, живуть в різних кінцях світу. Як ви звели їх докупи?

Зараз для того, щоб створити якийсь інтернаціональний проект, не потрібно кудись їздити, для цього є Інтернет. Ми тільки «ДахуБраху» писали в себе в студії. Решта музикантів писались у своїх студіях і присилали нам сесії, а вже в Києві наш саунд-продюсер Олег Артим зводив.

- Розтлумачте, будь ласка, ваші ідеологічні настанови «попускаймоси, набуваймоси, покаймоси». Це є ваші засади позитивного світогляду?

Це не є настанови. Це своєрідні мантри, які несуть в собі позитивну інформацію і енергію - це власне видно. Якщо засади - це фундамент, то ми стоїмо на тому, як нас виховали і виростили батьки. А виховали нас добре, одним із доказів цього є те, що за 12 років існування «Перкалаби» у нас не було жодного жорсткого конфлікту в групі. Ми всі дуже різні і поважаємо інакшість кожного, власне як і інакшість решти у цьому світі.

- З творчості групи випливає, що Гуцулія, яка для вас є кореневою музичною територією, - вельми психоделічний регіон. Наскільки достовірне це враження?

Однозначно. Ближче до неба. Герметичність як культурна, так і природна, творить цю психоделію. Гуцульська ідентичність базована на певних кодах, поняттях і кодексах. Гуцули - дуже індивідуалістичний і гострий нарід. Вони чужих сприймають як гостей, однак можна довго прожити і ні разу не «проїхати», але так своїм і не стати, хоча теперішні впливи згубно діють навіть тут, як на мене, але просто не так катастрофічно. Крім того, гори - це не рівнина, тобто не комуна. Мало де на рівнині можна побачити таку чистоту в хатах і на подвір'ях, як в Гуцулії. Тут це природно.

- Яким чином еволюціонує «Перкалаба»? Наскільки взагалі митцеві потрібно потрапляти під зовнішні впливи, чи варто обмежуватися сигналом зсередини?

Еволюціонує, як будь-який живий організм. «Перкалаба» - надзвичайно живий організм, і тому ця еволюція радісна і, є думка, ще навіть не на піку. А стосовно впливів - нам здається, найголовніше навчитись слухати своє серце і вміти чути інших.

- Наскільки відрізняється сприйняття творчості групи в Україні та за кордоном?

У нас тексти все-таки формуються з відчуттям, що слово має магічну енергію, у нас ніде і ніколи не виникає проблеми несприйняття. Люди скрізь чисту емоцію сприймають однаково, чи це радість, чи це сум - це універсальні відчуття. Завдання музикантів - максимально професійно володіти інструментами, щоби ця емоція не була зіпсована невмілістю вираження.

- Концерти «Перкалаби» супроводжуються потужним викидом енергії. Яким чином ви тримаєте себе в тонусі? Ружні грибочки?

Та насправді ні. Грибочки і все решта, звичайно, мають в собі багато радості, але якщо в тебе всередині живуть чорти, то тобі не допоможуть ні грибочки, ні решта. Найкращий допінг - чисте серце.

http://gk-press.if.ua/node/5631

KievReporter about Perkalaba - Dido - 2011

3 декабря 2011, 19:03 Назар Шешуряк

Перкалаба: «Дідо – це стан сприйняття»

Без перебільшення культовий український гурт Перкалаба випустив у неспокійний світ свій новий альбом. Згусток світлої енергії називається «Дідо» і містить в собі тринадцять пісень. Першого грудня альбом був з шумом презентований у Саллівані, а за кілька днів до концерту ми поговорили по мейлу з менеджером та ідеологом гурту Олегом Гнатівим. Олег, він жеМох, відповідав з воістину просвітленою лаконічністю.

Дідо — це реальний персонаж чи збірний образ, архетип?

Дідо — це рівень розуміння і стан сприйняття.

Як досягти цього стану?

Набуватися, попускатися і каятися.

Розкажіть, яких друзів Перкалаби можна буде почути на альбомі.

Дахабраха, Женя Гудзь (Гоголь Борделло), Юра Гурджий (РотФронт), НОМ, dj Derbastler. Творчість цих артистів близька нам по духу і вібраціям.

Як ви познайомилися з Гудзем?

Бог звів.

Захоплення музичного світу входить до планів Перкалаби?

Нас більше цікавить реальний світ.

Я мав на увазі ось що: чи має шанс взагалі українсько-гуцульська культура стати популярною на весь світ, як раніше це сталося, наприклад, з балканською?

Однозначно має, як будь яка музика, яка творить вібрації, що попадають в резонанс з Божественним. Крім того, гуцульська культура несе в собі ще первісну чисту дохристиянську енергію. Світові зараз надзвичайно не стає чистих енергій.

Перкалаба відчуває на собі місію, скажемо так, енергетичного просвітлення слухачів?

Ні в якому випадку. Ми нікому нічого не обіцяли, дай Боже самим сили найти.

Бурхливі політичні та економічні події у світі останніх місяців вплинули на альбом?

Ні. Нам стає позитивних впливів. «Дідо» придумувався і писався за радісних і спокійних умов.

Як ставитесь до інтернет-піратства і того факту, що альбом з’явиться на торрентах вже за пару годин після презентації?

Музика повинна належати людям. Просто нем сенсу боротись з піратами. Крім того, все укладено так, що якщо ти свою справу будеш робити професійно, від серця, з правильною логістикою, то все складеться — навколищній світ побудований на гармонійності. Якість і цілеспрямованість будуть винагороджені завжди, неважливо як.

Концерт, як завжди, був спекотним. Перкалаба уже добрих десять років возить із собою цей жирний дух гуцульського весілля, примудряючись при цьому не набридати і змінюватись. Всього було зіграно більше трьох десятків пісень — хто ще з місцевих гуртів на таке здатний? Енергетика підхоплює навіть тих, хто до карпатсько-циганських гоцалок завжди були байжужими — наприклад, журналістів Київрепорта. Ми намалювали фломастером собі на обличчях красиві вуса і стрибали, як дурні. (А після концерту, під впливом алкоголю та перкалабних вібрацій ще й загубили фотоапарат на площі Льва Толстого; хто знайшов — не будьте мудаками, поверніть.)

Красивіші вуса були тільки у Гудзя, який, звісно ж, теж засвітився на сцені. Навіть зашкварившись у свій час дуетом з Мадонною, цей божевільний мультикультураліст не втратив своєї галактичних розмірів харизми. Інші члени перкалаба-фемілі теж допомогли потрусити київську публіку.

«Дідо» — це, мабуть, найбільш екстравертний альбом Перкалаби. У тому сенсі, що піддається для зчитування не тільки досвідченим ловцям карпатських vibes, але і простим смертним. Дуети з чотирма відомими артистами, російська та англійська мова під завісу — схоже на те, що гурт набагато амбітніший, ніж прагне здаватись.

Інородні голоси це, власне, єдине по-справжньому нове на «Дідо». Еволюція Перкалаби не лінійна, а спіральна: матеріал — «глина» — залишається тим самим, змінюються лише настрої та якість саунду. Різні фотографії одного пейзажу. Ось і новий альбом: те ж саме небо, ті ж самі дерева, тіж самі коровки і рибчики в річці, чидро. Саме за це ми і любимо Перкалабу. Зима обіцяє бути довгою, так що «Дідо» вийшов дуже вчасно: кращих ліків від зимової сплячки не придумаєш. Набуваймоси.

Фото: РадіоУкраїна.
Бомжі з ЛТ, будьте людьми, поверніть фотоапарат.

Перкалаба - Дідо (2011)

музика

• 

«DIDO CAN DANCE» 
Те, чим оперує у своїй творчості синдикат «ПЕРКАЛАБА» не може просто поміститись у класичні рамки музичного розуміння. Адже професійність, потужний кач, зіграність та інші речі є важливими, але не похідними у сучасному мистецтві. Важлива ідея, як механізм того чи іншого професіоналізму. Бо руками у музиці рухає голова і гаряче серце.
Цілком зрозуміло і те, що за довгою історією і дискографією, найпомітніше у «ПЕРКАЛАБИ» видно її прогрес з українського масштабу до відомого європейського коллективу. Саме цю думку і підтверджує новий альбом під назвою «ДІДО». 
Половину пісень з цього творіння віддані фанати мали змогу вже почути на концертах синдикату. Наприклад оперу у чотирьох частина присвячених головному герою диску – дідові, де дуже чітко можна прослідкувати, ще один додатковий магічний елемент – мову. Адже більшість нових і старих треків – це такі собі українські мантри. В поєднанні з якісним європейським звучанням і українськими традиційними мотивам, європейський слухач може побачити новий образ українця - magical modern Ukrainian. 
Як на мене, цей диск не претендує на супер-концептуальний проект , з хитрою сценографією треків і образів. Проте, маємо унікальну можливість вперше почути не просто «ПЕРКАЛАБУ», як радіо - виставу, а заглянути набагато глибше. Бо там ми побачимо, те чим живе цей клан (у найкращому розумінні цього слова), що слухає, кого поважає і як прогресує. Це така собі поїздка у внутрішню Перкалабу, з усіма її жителями, героями і ландшафтом. 
З особливостей диску – присутність на ньому багатьох спільних треків з відомими музикантами. Серед них – українські етнозірки «Даха-Браха», вокаліст німецького гурту «RotFront» Юрій Гуржі і навіть сам Євген Гудзь, з легендарного гурту «Gogol Bordello». Також на платівці можна знайти і кавери-респекти Кузі («Було Не Любити») і героям російського андеграунду «НОМ» («Любовь инженера»). Ці експерименти + ремікси інших музикантів дають зрозуміти, що колектив прогресує і дає змогу фантазувати з усіма, кого вони люблять і кого поважають. Це великий здобуток, бо після цих досвідів обов’язково виникає новий творчий пошук. І тому цей диск не тільки, показує «ПЕРКАЛАБУ» іншим, а й демонструє «ПЕРКАЛАБУ» собі.
Отже, маємо непересічну платівка з двох причин: 1) «ПЕРКАЛАБІ» вдається вдало підкреслити свій gutzul roots, і водночас – маємо цікаві, нові експерименти зі звучанням 2)сподіваємось що вдалий творчий пошук і співпраця з відомими музикантами додала синдикату можливості бути почутими у світі 3) попри всі нові елементи, «ПЕРКАЛАБА» досі залишається своєю для усіх: мелодійною, справжньою і зрозумілою, як для українців так і для іноземців. Бо це не музика, це «дух, що тіло рве…» . 
Тому, як сказали б на гуцульщині «ДІДО CAN DANCE». І від цього нас усіх попускає і ми набуваємося. Але тіко б ви виходили!

Гриць Семенчук- поет, промоутер, музикант групи drumТИатр

 - http://kultmagazine.org/home/news/34

MAMA DIASPORA vs YURIY GURZHY- 2012 "DJ IS DRUNK"- First Album Free Mp3

MAMA DIASPORA vs YURIY GURZHY- 2012 "DJ IS DRUNK"- First Album Free Mp3

Mariachi el Bronx Mariachi el Bronx II Review

Mariachi el Bronx Mariachi el Bronx II Review

Ian Winwood 2011-09-09

In March of last year Mariachi el Bronx were invited to take part in an evening of Mariachi music staged at London’s Barbican centre. The leading practitioners of the form were also invited to appear – but, and at least to the casual ear, the group reviewed here stood equal to such esteemed company. This might not be such a surprise were it not for the fact that, by day, Mariachi el Bronx are known as simplyThe Bronx: a blood-and-guts punk rock turn, very much a modern day equivalent of Black Flag. That any group could be so musically dexterous as to master these two musical forms brings both styles into sharp focus, and puts paid to the notion that a noisy punk band plays the way it does simply because it lacks the musical vocabulary to do anything else.

Mariachi el Bronx II is a fabulous album: fabulously written, fabulously arranged and fabulously executed. The songs carry about them both a sense of joy and a taste of tragedy, qualities that seem in keeping with much of the Mexican-American experience. The fact that only two of this band’s members are of Hispanic descent – one of whom is guitarrón player Vincent Hidalgo, whose father David plays in Los Lobos – suggests to this reviewer that, at least when it comes to music, the US melting pot is bubbling away nicely.

Most impressive of all, though, is the emotive brilliance of frontman Matt Caughthran, whose vocal performance brings to these songs a quality of real emotional articulacy. With The Bronx, he sings like someone whose fingers are trapped in a waste-disposal unit; here, he is the mellifluous narrator of tales that sound as if they come from the lips of someone who has seen both the best and the worst that life has to offer. Combined with playing that soars so majestically from this band’s fingers, the end result is a set that is both unusual yet immediate. If you only buy one album this month, in the opinion of these ears, this should be it.

http://www.bbc.co.uk/music/reviews/bdhf

New Album by Mama Diaspora coming soon!